ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ДЕПРИВОВАНИХ ПІДЛІТКІВ: РЕВІТАЛІЗАЦІЙНИЙ РАКУРС

Анотація

У статті йдеться про те, що діти, позбавлені сімейної опіки, вступаючи в межі підлітковості, відчувають на собі негативний вплив і посилений тиск як різновидової депривації, так і загальновікових підліткових психофізичних зако­номірностей, зокрема особливості пубертату як гетерохронного статевого дозрівання, кризові наслідки переходу з початкової школи в основну, конфліктний та проблемний характер міжособистісного спілкування, переживання численних підліткових комплексів тощо. З’ясовано, що внаслідок перебування в силовому полі суті й традицій інтернатного закладу та через відсутність рідних батьків як зразків для підсвідомого і свідомого наслідування в депривованих вихованців утворюються підвищена внутрішня конфліктність, амбівалентність, намагання до уникнення й самотності й інші пасивні та дискомфортні поведінкові тенденції, що дуже негативно впливають на становлення їхньої соціальної ідентичності.  Установлено, що деприваційний режим  життєіснування дітей гальмує повноцінний особистісний розвиток та істотно ускладнює спроможність до самореалізації. Теоретично й емпірично доказано, що закладове (несімейне) виховання в школах-інтернатах та інших інституціях без батьків зумовлює блокаду базової потреби в афіляції як необхідності в приналежності, стимулює засвоєння неправильних сімейних, статевих, статусних і рольових ідентифікаційних моделей. Установлено, що депривовані підлітки схильні до поступливості й внутрішньої самоконфліктності, прагнуть уникнення, мають наміри до ототожнення насамперед через рефлексивне самозвинувачення, проявляють конформність, інтровертність і самотність, а також демонструють довірливість та залежність у прийнятті власного Я. Наголошено, що депривовані  діти нагально потребують психолого-педагогічного ревіталізаційного супроводу для вироблення навичок успішного позитивного самоприйняття й набуття повномірної особистісної та соціальної ідентичності.