КОНТИНУАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ ОСОБИСТІСНОЇ БЕЗПЕКИ Й ПСИХОЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Анотація

У статті розкрито психологічні особливості взаємодії особистісної безпеки та психоемоційного вигорання людини. Здійснено теоретичний аналіз досліджуваних феноменів, установлено континуальний характер взаємозв’язків між переживаннями про особистісну безпеку й афективними розладами, найтиповішими з яких є психоемоційне та психофізичне виснаження. Установлено, що численні загрози природного й соціального характеру зумовлюють відчуття великою кількістю людей переживань тривоги, страху, відчаю, що узагальнено концентровані в такому понятійному дискурсі, як «відсутність особистісної безпеки». Констатовано, що стани невпевненості, дихотомії, порушеної рівноваги істотно розбалансовують особистісний гомеостаз, впливаючи на нервово-психічні дисфункції людського організму та проявляючись як на психофізичному, так і на соціальному рівні самореалізації. Відчуваючи загрозу особистісній безпеці, людина особливо гостро реагує на стресори, переживає дискомфорт і демонструє поведінкові дисфункції. Наголошено, що психологічна безпека можлива насамперед як дотримання інтелектуально-емоційного балансу між відчуттям особистісної захищеності та рівнем подолання базальної тривоги.

Відзначено, що в умовах сімейної депривації діти значною мірою переживають підвищений рівень психоемоційного вигорання й афективного виснаження. Це відбувається через домінування відчуття занедбаності та знехтуваності, а отже, переживання внаслідок цього непотрібності, соціального аутсайдерства, особистісної меншовартості й інших депресивних самоусвідомлювальних атрибуцій, зокрема через відсутність задоволення особистісної безпеки. Відзначено, що відсутність усталеного відчуття особистісної безпеки зумовлює надмірне психоемоційне вигорання, психофізичне виснаження, надто частий психозахист, пасивні життєві інтенції та загальний депресивний модус самоусвідомлення й життєдіяльності.