ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ В ОСІБ РАННЬОГО ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Анотація

У статті проаналізовано розуміння явища самотності в категоріях: почуття, процес, життєва позиція, стан, потреба. Теоретично розглянуто основні підходи в дослідженні проблеми самотності в західній психологічній науці: психоана­літичний (З. Фройд, Г. Зілбург, Г. Салліван й ін.); феноменологічний (К. Род­жерс та ін.), соціально-психологічний (К. Боумен, Д. Рісмен, Ф. Слейтр та ін.); інтеракціоністський (Р. Вейс, В. Серма та ін.), когнітивний (Л. Пепло, Д. Пер­л­ман, А. Бек й ін.); екзистенційно-гуманістичний (К. Мустакас, А. Маслоу, Е. Фромм та ін.); інтимний (В. Дерлега, С. Маргуліс та ін.); загальносистемний (С. Фландерс та ін.); міждисциплінарний (У. Садлер та ін.). Емпірично встановлено, що в осіб раннього юнацького віку можна спосте­рігати такі особливості переживання самотності: навіть за низького рівня суб’єктивного відчуття самотності осо­бистості здебільшого буде присутнє гли­боке переживання стану самотності; з-поміж видів самотності переважають: дифузний вид, що характеризується пі­дозрі­лістю в міжособистісних відносинах і поєднанням суперечливих осо­бистісних та поведінкових характеристик (у стані дуже глибокого переживання самотності – проявляється у прагненні на­ла­годити взаємини з іншими людьми, сподіваючись віднайти сенс власного буття й свою значущість); відчужений вид, що проявляється у вираженій не­здатності до співпраці, підозрілості та за­леж­ності в міжособистісних стосунках, утраті значущих контактів, інтим­ності, відчуженням від норм і цінностей, прийнятих у суспільстві; дисоційований вид, що виявляється в тривожності, демонстра­тив­ності характеру, протиборстві егоїстичності й підпорядкованості в міжосо­бистісних взаєминах.