ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ В ОСІБ РАННЬОГО ЮНАЦЬКОГО ВІКУ
Ключові слова:
самотність, переживання самотності, усамітнення, відчудження, ізоляціяАнотація
У статті проаналізовано розуміння явища самотності в категоріях: почуття, процес, життєва позиція, стан, потреба. Теоретично розглянуто основні підходи в дослідженні проблеми самотності в західній психологічній науці: психоаналітичний (З. Фройд, Г. Зілбург, Г. Салліван й ін.); феноменологічний (К. Роджерс та ін.), соціально-психологічний (К. Боумен, Д. Рісмен, Ф. Слейтр та ін.); інтеракціоністський (Р. Вейс, В. Серма та ін.), когнітивний (Л. Пепло, Д. Перлман, А. Бек й ін.); екзистенційно-гуманістичний (К. Мустакас, А. Маслоу, Е. Фромм та ін.); інтимний (В. Дерлега, С. Маргуліс та ін.); загальносистемний (С. Фландерс та ін.); міждисциплінарний (У. Садлер та ін.). Емпірично встановлено, що в осіб раннього юнацького віку можна спостерігати такі особливості переживання самотності: навіть за низького рівня суб’єктивного відчуття самотності особистості здебільшого буде присутнє глибоке переживання стану самотності; з-поміж видів самотності переважають: дифузний вид, що характеризується підозрілістю в міжособистісних відносинах і поєднанням суперечливих особистісних та поведінкових характеристик (у стані дуже глибокого переживання самотності – проявляється у прагненні налагодити взаємини з іншими людьми, сподіваючись віднайти сенс власного буття й свою значущість); відчужений вид, що проявляється у вираженій нездатності до співпраці, підозрілості та залежності в міжособистісних стосунках, утраті значущих контактів, інтимності, відчуженням від норм і цінностей, прийнятих у суспільстві; дисоційований вид, що виявляється в тривожності, демонстративності характеру, протиборстві егоїстичності й підпорядкованості в міжособистісних взаєминах.
