КОНЦЕПТУАЛЬНА МАТРИЦЯ ПОНЯТТЯ САМОПРИЙНЯТТЯ В ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ

Анотація

У статті відображено динаміку поняття самоприйняття в історії психоло­гії та сучасних психотерапевтичних практиках. Визначено теологічний, філо­софський і власне психологічний етапи розвитку цього поняття, дефініції по­няття самоприйняття на основі теорії самоприйняття Л. Шепарда з уточнен­нями ураховуючи зарубіжний і вітчизняний досвід. Самоприйняття – складник психологічного благополуччя людини, яка ґрунтується на саморозумінні, реалістичному, хоча й суб’єктивному усвідомленні своїх сильних і слабких властивостей та рис. Самоприйняття значною мірою збігається з позитивним ставленням до себе як до унікальної індивідуальності, супроводжується гарним самопочуттям і є необхідним чинником психічного здоров’я. У клінічній психології самоприйняття – основа для різних психотерапевтичних практик і передбачає толерування себе в сукупності своїх позитивних і негативних сто­рін. Побудовано концептуальну матрицю поняття й визначено концептуальні межі з позиції різних наукових напрямів. З позиції християнства самоприйняття тлумачать як прощення, з позиції буддизму – як радикальне прийняття, з позиції реляційних фреймів як фрейми із сукупністю асоціативних звязків як основи для когніцій і емоцій, з позиції сучасних напрямів психології як узго­дженість між я-ідеальним і я-реальним, спрямованість до себе, конгруентність та сформована особистісна ідентичність, ціннісне самоставлення. На основі природи самоприйняття розвивається сучасна психотерапевтична практика са­моприйняття й зобов’язання, яка охоплює розвиток в особистості всіх ядерних дефінцій.

Ключові слова: самоприйняття, конгруентність, ідентичність, спрямова­ність на себе, самоставлення.